Przedszkole Samorządowe

Я вчилась в цій школі в минулому році, коли тільки почалась війна. Пам'ятаю, наче це було лише вчора, перший місяць ми провели вдома, але вже 15 березня вирішили їхати до Польщі. Я була дуже налякана, взагалі не знала чого мені чекати. Перший тиждень ми особливо нічим не займались, але все ж таки було прийняте рішення, що я піду до як раз цієї школи, а моя молодша сестра до дитячого садку, що поруч.Досі згадую, яка я була налякана, я дуже боялась, що мене не приймуть та будуть цькувати. Це була середа, мене прийняли до 7С класу, як досі пам'ятаю першими двома уроками була польська мова. Я сильно переймалась, але коли побачила свою нову вчительку та клас заспокоїлась. Хоч я не могла чітко казати свої думки, проте я гарно розуміла, що кажуть інших. Я ще була в сильному шоці від вчителів, до мене ніколи не ставились так по-доброму, всі вчителі були привітні та дружелюбні. Як раз вчителька з польською стала мені наче бабусею, бо вона дуже-дуже була схожа на мою бабусю, яку, на жаль, я мусила покинути в рідному місті. Також я там познайомилась з дуже милою прибиральницею,зазвичай ми бачились у п'ятницю, тоді ми могли трохи поговорити з нею, бо я так і не завела собі друзів.Мені насправді жаль, що я не могла проводити багато часу в школі, я приїхала з приморського містечка, де дуже сухий клімат, а у Piąntnica вологий клімат, тому я весь почувала себе жахливо.Але це був справді чудовий досвід, я дуже сумую за вчителям зі школи та за тихими ночами, я не шкодую, що поїхала до Польщі, также як не шкодую, що повернулась додому.Я щиро дякую всім людям, що ставились до моєї сім'ї і до мене по-доброму, я ніколи не забуду ваші ласкаві слова та вашу щирість!Ihnatieva Natalia